ДОРОГАМИ РІДНОГО КРАЮ
Волинські замки збереглися найкраще, бо вони найдовше були потрібні… і своєю кількістю і збереженням свідчать про те, як цей край опирався нападам і які перетерпів довгі війни.
Ю.Крашевський
Замки і фортеці дійшли до нас через віки і принесли із собою історію українського народу. Вони мають не лише історико-архітектурну цінність, але просвітницько-культурне значення. І хоча вже давно втратили своє первинне функціональне призначення, а від більшості з них залишились тільки обвітрені, випалені сонцем і вмиті дощами руїни, їх історія-доля і сьогодні вражає, хвилює, захоплює…
Отож наше знайомство зі шедеврами оборонного зодчества рідного краю розпочалось у Луцьку – одному з найстаріших міст України. Перша літописна згадка про Лучеськ відноситься до 1085 р. Це був значний та укріплений торгово-ремісничий центр Київської Русі. Після приєднання Волині в середині XIV ст. до Великого князівства Литовського, Луцьк стає південною резиденцією його володарів та останньою столицею Галицько-Волинського князівства. “Славетним і столичним”, - так називали волиняни Любартів замок у Луцьку в ХVI ст. Замок збудований в основному великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, як державна столична резиденція. З часом замок став улюбленим місцем перебування великого князя Литви Вітовта. Саме тут взимку 1429 р. Вітовт приймав на з'їзді дипломатичні посольства і монархів країн Центральної та Східної Європи, які вирішували найважливіші проблеми міждержавних відносин.
Протягом століть Луцький Верхній замок залишався могутньою фортецею, адміністративною, політичною і духовною столицею краю. У ньому діяв крайовий уряд, збиралися сейми і станові суди волинської шляхти. Знаменита замкова канцелярія створила і зберегла для України понад мільйон документів з її історії. Свого часу в ній працював і майбутній гетьман України Іван Виговський. Сьогоднішній архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В'їзну, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами; будинок шляхетських судів XVIІІ ст.; повітову скарбницю поч. ХІХ ст., а також залишки соборної церкви Іоанна Богослова ХІІ ст. та князівського палацу XІV–XVI ст. У приміщенні повітової скарбниці функціонує Музей книги; у будинку шляхетських судів – Художній музей; у В'їзній вежі облаштовано експозиції кераміки, виробів з металу, меблів. У Владичій вежі можна оглянути арсенал і єдиний в Україні Музей дзвонів. Стирова башта використовувалася під архів замкової канцелярії, а у її підвальному поверсі була в'язниця.
Далі наш маршрут пролягав до Олики - містечка, яке розташоване біля злиття річок Путилівки та Осенища. Олика вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1149 р. Змінивши багато власників, поселення у 1513 р. переходить до Яна Радзивілла і на 400 років стає вотчиною магнатів Радзивіллів.
Замок в Олиці почав будувати Микола Радзивілл Чорний у 1558 р. Це один з перших на теренах України прямокутних замків бастіонного типу. Він витримав декілька облог і встояв, незважаючи на пошкодження. У 1702 році селище Олику спустошили вояки Швеції під час Північної війни, але замок встояв. У XVIII ст. в зв'язку з новими методами військових дій замок в Олиці втрачає оборонні функції і все більше використовується як палацова споруда. Замок залишався власністю Радзивіллів до 1939 р.
У вранішньому тумані позолочене барвами осені нас зустрічало славне місто Дубно – «козацького роду колиска, гніздов'я добра і краси, яскрава перлина волинська в короні Вкраїни-Руси».
Літописне Дубно відоме з 1100 року, воно - одне з найдревніших міст Волині, яке в усі історичні часи було на перехрестях важливих історичних й політичних подій, торгових шляхів, центром духовного життя краю. Дубно як місто засноване й розбудоване князями Острозькими. Воно увібрало в себе всі риси середньовічного міста. Його опорою від ворожих нападів був замок. 1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку. Протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався й укріплювався. На початку XVII ст. князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. 
Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами ріки Ікви. Під замком були прокладені широкі кам'яні підземні ходи, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном. Тут зберігалися запаси води і провізії для оборонців під час облоги. Замок жодного разу не було взято штурмом - ані татарами, ані полками Максима Кривоноса. Неушкодженим залишився Замок і в ході Північної війни. У 1753 році князь Януш Сангушко, останній ординат володінь Острозьких, подарував Дубно Станіславу Любомирському. Пізніше Замок купила княгиня Єлизавета Барятинська, яка наприкінці ХІХ ст.. продала його державній скарбниці. З того часу Замок належав різним військовим відомствам - частинам російської царської армії, австро-угорським військам, польським, німецьким, радянським. Сьогодні тут музей, який входить до складу Державного історико-культурного заповідника м. Дубна. На території замку знаходяться два палаци: палац князів Острозьких, де свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків та Конєцпольських, та палац князів Любомирських.
Наш шлях простягається на південь до Кременецьких гір, де в долині річки Ірва та на схилах гір розкинулось місто Кременець. 
Маленька Волинська Швейцарія - саме так називають древній Кременець – невеличке містечко, що купається у чаші поміж гір, наповненій благодаттю. Бо як ще можна пояснити оцю незбагненну красу феєричних гірських ландшафтів, оксамитові барви лісів, парків та скверів… Кожен, хто бачить цю невимовну красу наповнюється незбагненним почуттям духовної насолоди.
Ось і сонце виглянуло і засяяли золотом бані церков, соборів, костелів та Богоявленського монастиря, а вдалині, зліва від дороги, здіймається стрімка Замкова гора з руїнами фортеці…
Вперше Кременець згадується в Іпатіївському літописі у 1226 р. у зв'язку з тим, що його фортецю не змогло взяти угорське військо. Не зміг взяти Кременецьку фортецю взимку 1241 р. і хан Батий, а у 1255 і 1259 рр. й інші орди монголо-татар. І тільки в 1261 р. Данило Галицький був змушений виконати вимоги мирної угоди з ханом Бурундаєм і знищити укріплення кількох міст, зокрема і Кременця. Після 1340 року, коли місто увійшло до складу князівства Литовського, фортецю почали відбудовувати з каменю. До наших днів збереглися башта з брамою і багато загадкових історій та легенд про жорстоку володарку Кременецького замку польську королеву, велику княгиню Литовську Бону Сфорца…
Прямуємо далі - у Збараж. Історія міста Збаража розпочалась на Старозбаразькій горі, де впродовж двох століть існував середньовічний замок. У 1589 р. татари зруйнували замок і князі Збаразькі вирішили не відбудовувати його, а перебратися до нового поселення, яке виростало неподалік. Могутній Збаразький замок, який можна побачити і сьогодні, був збудований протягом 1620-1631 років останніми представниками роду князів Збаразьких – Юрієм і Христофором. Влітку 1649 року замок був у центрі протиборства військ Богдана Хмельницького і Речі Посполитої. Про ці події розповів Г.Сенкевич в романі «Вогнем і мечем».
Після смерті Юрія Збаразького замок перейшов у володіння князів Вишневецьких, згодом – Потоцьких. В середині XVIII ст. відбулися зміни, які спричинили втрату фортифікаційної слави замку. Польські магнати Потоцькі перетворили його на звичайне феодальне помістя. Пожежа 1896 року та воєнні дії майже повністю знищили замок. Відбудова пам’ятки триває і досі.
Нині в залах палацу діє краєзнавчий музей, працюють виставкові зали з тематичними експозиціями, картинною галереєю та музейними відділами.
Вечоріє…І ми втомлені, але сповнені яскравих вражень і позитивних емоцій вирушаємо додому…А в планах вже нові подорожі…
Зоряна Тартачинська, тижневик Аудиторія #3(2756)